Антологія - Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.

місці на землі упав, і коли ся трафить якому чоловіку на том місці уснути, там на него злий дух наїде. Альбо коли там, на том місці, учинить дім або гумно, або кошари, або огород, або сад, або якоє подвір'я, то юж там не буде щастя і добра тому чоловікові. Навіть хочай би на тім місці і церков стала або монастир, або город, то вони пакості чинять, бо то їх місце навіки.

А іншії позастрявали на повітрі, на облаках, у хмарах ся носять, позастромлювавшись у них коториє ногами, коториє крилами, коториє руками, коториє боком, коториє стрімголов. Бо тії повішалися самі на Божий розказ до страшного суда Божого. І тоті дияволи пакості чинять людям бурею, тучею поганою, градом, вихром, і тії ся називають люнатики. І то єсть люнатик, которий місячник, которий ходить місяць жоною і другий місяць мужчиною. А хто ся під тоту планиту уродить, якщо хлопець і коли виросте, то буде той чоловік люнатик, а коли буде дівка, то люнатичка. Бо в такому диявол смертельний жити буде і мордувати і до его смерти ізлічитися не може. І то єсть лютії шайтани, люнатиці, і тоті ся і тепер дияволи уривають із повітря небесного, а урвавшися, летять через обо-лок або огнем, або іскрами, або звіздою, і тоті то падають дияволи на землю.

Єще нам потреба і тоє знати о тих то злих духах, коториє ся уривають звізди і летять на землю звіздою. Тепер ся послухай пильно і бери собі кождий на розум.

Суть межи нами такії люде: коли увидить, що звізда з неба на землю летить, і вони говорять, іж то ся звізда урвала. Але то єсть байка простацькая, бо то знай добре, чоловіче мізерний: коли би єдна звізда із неба на землю упала, то би увесь світ сей видимий загубила. Але то звізда не може від свого теченія переступити, де Бог єї поставив до страшного суда Божого. Але то знай кождий і научися днесь з того казання: а то ся тоті дияволи і рвуть, і рватися будуть до страшного суду Божого, і показуватися звіздою, може бо ся диявол перетворити, як сам схоче. Якщо схоче, то ся учинить звіздою, учиниться огнем і птахом, і звіром або скотиною, або чоловіком і дитиною, і навіть ангелом, як то о том познаваемо з різних письм і на різних місцях. Бо і дияволи не мають на собі тіла ані костей, ані крови, але тілько дух, і називаються духове злії, ангелове лукавії, звізди перелестнії, мрачнії.

Але нас, братіє, Письмо Святеє учить: коли ти, чоловіче вірний, увидиш звізду летячую альбо іскри по воздуху, а ти ся, у той час ставши, перехрести і плюй на мару, бо то єсть змій, і тогди він пропаде і щезне. І де той літавець упаде, то там місце злеє, плюгавее і нещасливеє чоловікам і скотам.

І так то, братіє, Бог іскарав ангела пишного, як о том написав цар Давид: «Сего ізгонях гордим оком і неситим серцем». Гордеє око єсть сонце, а неситеє серце земля. І скрозь землю летів Сатанаїл, до преісподньої, за свою гордість і пиху став дияволом і слуги єго. Прошу вас, братіє, прето ж стережімося і ми тої то проклятої пихи і гордости, аби то нас не завела до пекельної сторони. Бо там сторона злая, темная, мрачная, смутная, страшная, гіркая, плачливая і всякої муки повная єсть. А в той стороні панує злий цар Сатана, а слуги єго і урядники немилостивії дияволи, лютії драпіжниці, а люде там живуть поганії і грішнії. Ніт там світа, ніт там покою, ніт там радости…

Святий Аверкій

Рукопис Василіянського монастиря у Львові.

Святий Аверкій, отець наш, жив у часи Марка Антонія і був єпископом у Єраполії, взявши свячення від святих апостолів. Був же він чудотворцем славним і бісів від людей відгонив, і повергнув ідолів у Єраполії, і все місто навчив вірувати в Христа. Хотів же біс його спокусити, та, увійшовши у дочку цареву, сказав:

– Хто звідси мя прожене, то буду знати, що в нім є сила Божа.

Багато волхвів і лікарів приступали до нього, але вигнати не могли. Рече ж біс:

– Поки не прийде Аверкій, єпископ з Єраполії, доти не ізійду.

Заради прохання царевого зібрався Аверкій до Риму і повелів свому слузі увілляти воду, вино, й олію в один міх, аби мати в дорозі, чим покріпитися. Дивувався з того слуга, але мовчав. Та ще більше дивувався він у дорозі, коли Аверкій починав цідити з міха окремо чисту воду, окремо чисте вино і чисту олію. Коли ж слуга спробував сам собі налити, то виливалася суміш води, вина і олії.

Аверкій прийшов у Рим і дочку цареву зцілив. А зобачивши кам'яного стовпа великого побіля царевих палат, повелів бісові взяти його і нести в Єраполію:

– А тепер ти мусиш для Риму потрудитися. Я тобі велю нести сей камінь і покласти на горі на гробі моєму.

І це зробив біс за велінням святого. І інших багато сотворив Аверкій чудес, у навколишніх містах і селах ізціляючи хворих.

А коли він повернувся у своє місто, то захотів його спокусити диявол в образі жінки і приступив до святого, просячи благословення. Коли ж Аверкій узрів лице її, то доторкнувся ногою правою до каменя. Диявол же розсміявся й назад у свій образ перетворився і сказав святому Аверкію:

– Не думай, що я належу до тих поганих бісів, яких ти завиграшки виганяєш. Я бо є старший серед них. Чи сей виклик від мене приймеш єси?

І, теє мовлячи, увійшов у якогось юнака. Але Аверкій не відступив і таки вигнав біса з юнака. Так дар, прийнятий від Бога, до Господа відійде.

Слово од патерика о покуті, як она чоловікові грішному єст пожитечна, хто єї по правді видержить

(Подається за текстом рукописного Хітарського збірника 1744 p. y публікації: Гнатюк В. Легенди з Хітарського збірника (першої половини XVIII в.). – Записки Наукового товариства хм. Шевченка. – 1897. Т. 18.)

Часу одного ішли люде християнськії у піст Великий до святого Антонія сповідатися. Ішло їх много мужей і жен. Ішли попри един замок, у